Книга супроводжує Ольгу Кобилянську з того моменту, як вона навчилася читати. Навчилася читати вона навіть не українською мовою, не німецькою, а польською. А перша прочитана книга була чеською мовою.
Вона входить у світ книги, у світ читання. І далі вже пішло: шукає, хапає, ловить ті книги. Можна пригадати промовисту цитату з "Природи", що Толстой був її Богом, а Шевченка знала майже напам’ять.
Чому 18-річна Кобилянська захотіла вийти заміж? А вийти заміж вона хотіла навіть не за конкретного чоловіка (вона знала його за розповідями свого брата), а за його бібліотеку. Віддатись за бібліотеку. А він був людиною відомою і цікавою, як вже потім ми почали з’ясовувати. Пан Вробль, який був деканом філософського факультету, який підписував всі табелі Іванові Франку – то не "остатна" людина була в нашому університеті. Для Кобилянської то була "стара мумія" – так вона його йменувала, не зовсім коректно, але її не цікавила його постать, її цікавило те, що вона одержить змогу читати, виобразовуватися, як вона казала. Бо ж єдиний шлях для того, щоби щось дізнатися – книга. І, живучи в абсолютно провінційному Кимполунзі, вона шукала книгу. А тут така можливість: потрапити до Чернівців у широкий культурний світ, вийти заміж.. Як вона себе рекламує в листі до пана Вробля (якого так і не надіслала), який потім використала в повісті "Через кладку", де пише, що їй 18 років, що донька чесних батьків, не зовсім гарна , але буде вірною дружиною, відданою, лише щоби дали їй можливість користуватися бібліотекою...
