пʼятниця, 2 березня 2018 р.

Новий роман Вікторії Гранецької “Щасливий”

Українська письменниця Вікторія Гранецька у своєму новому романі “Щасливий” вирішила втілити віру, надію, любов і дароване ними щастя. Ця книга кардинально відрізняється від попередніх двох, написаних В. Гранецькою, - “Мантра-омана” й “Тіло™”. Тут набагато менше містики, сюжет - без різких поворотів, вивертів, інтриг. Читач наперед знає, чим закінчиться ця історія, але цікавить його не розв´язка, а деталі. Саме тому цей роман буде нецікавим поціновувачам гостросюжетних детективів і любителям “мурашок поза шкірою”.

Вікторія Гранецька відтворила на сторінках своєї книги правдиву історію про маленького хлопчика Саїда, який вижив усупереч найневтішнішим прогнозам. Дитина народилася недоношеною (на восьмому місяці вагітності, коли немовлята практично ніколи не виживають) із недорозвиненими легенями і купою недуг, які це супроводжують. Його мати Олеся не наважилася робити аборт, хоча знала, що хлопчик може народитися хворим або й померти одразу після народження.

“Зробити аборт для мене тепер було тим самим, що власноруч викинути свою дитину з вікна”, - подумала тоді Олеся.

Дитина народилася, лікарі відчайдушно боролися за його життя, мама молилася, тато шукав гроші на лікування. Типова ситуація для багатьох родин в Україні. Але відмінність у тому, що цій родині вдалося усе перемогти: чи то “на все свій час і випадок”, чи то доля, чи Божа допомога. Але, ймовірніше за все, - результат титанічних зусиль. Описавши історію цієї сім´ї, Гранецька ніби хотіла довести всім іншим людям, які опинилися у схожій ситуації: не варто опускати рук, треба вірити, сподіватися, а головне - понад усе любити своє дитя.

Чим закінчиться історія із Саїдом, більшість читачів, імовірно, здогадається із самого початку. Особливо з огляду на назву роману. Більший інтерес викликає історія знайомства і спільного життя його батьків, яку авторка витягла мало не насамкінець, надмірно затягнувши таким чином оповідь про Саїда.

Українська дівчина Олеся та азербайджанський хлопець Юсіф познайомилися в інтернеті. Після тривалого віртуального спілкування, молоді люди зустрілися, закохалися і одружилися. Інтернаціональні шлюби - загалом річ складна: різна мова, ментальність, виховання, звичаї, навіть релігія. Олеся змогла довіритися людині, якої практично не знала. Про тих, хто сповідує релігію Юсіфа - іслам, - в Україні говорять не інакше як про терористів, невігласів, месників, жорстоких і цинічних людей. Звідки вона могла знати, що з часом її обранець не виявиться саме таким?

“Не змушуй жінку плакати, - застерігає нас, чоловіків, давнє східне прислів´я. - Тому що Аллах рахує її сльози, і за кожну невинно пролиту сльозу будеш ти покараний”, - наводить письменниця слова Юсіфа.

Таким чином Гранецька відтворює не лише зворушливу історію про боротьбу батьків за життя дитини, але й про неземне кохання чоловіка та жінки. Заради Олесі Юсіф кидає дім, рідних, роботу, кар´єру, проте отримує несказанно більше, перемагаючи біль, хвилини зневіри, матеріальну скруту, непорозуміння, громадський осуд, намагаючись і в горі, і в радості залишатися разом.

“Чи посилає Бог випробувань більше, ніж люди здатні подолати? Не знаю. Та переконалася, що на тлі цих випробувань змітається несуттєве, губляться несправжні друзі, стираються дрібні амбіції і забуваються смішні кривди, - натомість проступає усе справжнє, істинне, що його не купити ні за які статки”, - і це є ключовий меседж усього роману. Його лейтмотив.

Також на увагу в романі заслуговує війна в Нагірному Карабаху. Гранецька розповідає про те, як родина маленького Юсіфа була змушена тікати зі своєї країни у пошуках кращого мирного життя. 15 років потому вже дорослому молодикові досі снитиметься ота війна і втеча.

“Їх гнали через усе місто. Строкатий люд, заскочений небаченою досі дивовижею, юрмився вузенькими кривими узбіччями, пожадливо хапаючи очима нещасних обірванців, що сумною вервечкою - повільно і якось наче приречено - простували бруківкою чужинського міста, вели з собою маленьких дітей із дорослими очима. Біженці. Їх гнала війна. Мирне місто не вітало, не зустрічало їх спалахами фотокамер, не фільмувало їхнє прибуття для історії або бодай для вечірніх новин... А вони просто хотіли жити”.

Історія повторюється. Після Нагірного Карабаху війна прийшла не в одну країну, вигнала зі своїх домівок не одну тисячу людей. Але загалом у свідомості мешканців мирних міст і країн, по яких не прокотилася війна, біженці залишилися безликою масою, яка штурмує кордони Євросоюзу в пошуках роботи. 

Тема ж переселенців, попри те, що про них теж вийшло кілька книжок, загалом не розкрита. На теперішній час це нішова тема в сучасній українській літературі.

Відтворюючи події в Нагірному Карабаху, молода тендітна жінка-письменниця копнула настільки глибоко, наскільки не брався копати ще жоден український чоловік. Залишається сподіватися, що так само Гранецька зможе колись узятися за опис життя українців, яких війна змусила поневірятися по чужих краях.


Слід відзначити, що у цьому романі Вікторія Гранецька намагалася все ж залишити частинку себе колишньої, щоби ті, хто читали “Мантру-оману” й “Тіло™”, могли упізнати її й тут. У “Щасливому” читач зустріне містичні оповіді про покинутий будинок із привидами, відьмами і ще деким; легенди; органічне поєднання дохристиянських уявлень наших предків (міфів), християнських вірувань та ісламу. Щоправда, із містикою авторка місцями переборщила (наприклад, у тому епізоді, де ще маленька Олеся бачила свого майбутнього сина, говорила з ним і достеменно знала, як його ім´я).

Отже, новий роман Вікторії Гранецької “Щасливий”, який авторка писала три роки і видала з дворічною перервою після другої книги “Тіло™”, вийшов досить цікавим, перш за все, для жінок. Хоча часові та просторові екскурси у книзі знайдуть відгук і серед чоловіків. Адже це саме той роман, у якому кожен може знайти щось потрібне і корисне для себе.

Роман є в фонді абонементу наукової і художньої літератури НБ МДУ, де кожен може взяти його почитати. 

Немає коментарів:

Дописати коментар