Тим, хто хоче почитати щось цікаве і легке, але не примітивне

Юрій Макаров:

- журналіст, телеведучий, документаліст;

     - оглядач часопису «Український тиждень»;

                                     - автор-ведучий програм «Сніданок з 1+1», «Спецпроєкт Юрія Макарова», «Імперія кіно», «Документ»;

- Лауреат премії Телевізійної академії України «Золота Ера» в номінації «Найкраща культурно-історична програма», багаторазовий номінант та двічі лауреат національної премії «Телетріумф»;
- автор і режисер документального серіалу «Мій Шевченко»;
- автор книг «Культурний шар», «Листи до незнайомки», «Геній місця».

У 2013 р. виходить друком його роман «За чверть десята», який розповідає історію Миколи Павловича – самотнього викладача іноземних мов на пенсії. Одного дня життя головного героя кардинально міняється: Микола Павлович помічає, що всі сказані ним мимоволі прокльони – збуваються! Водночас елегантного поліглота і бонвівана зваблює студентка Настя. Відтоді починаються їх ніжні стосунки, а світ навколо міняється під впливом прокльонів Миколи Павловича…

В одному з своїх інтерв'ю автор так пояснює назву твору:

Назва "За чверть десята" - переосмислена фраза "ще не вечір".

-Так, можливо, це вже вечір, але ще не ніч. Інколи ці 2 години виявляються найпліднішими. І визначають те, заради чого ви прожили день.

Він – Микола Павлович – «випадок» не типовий. Народився у Лондоні в родині радянського військовослужбовця. Відмалечку говорив англійською, яка стала для нього другою рідною. Родина жила заможно, й у єдиної дитини було все, чого вона забажає. Загалом далі усе за «сцені раєм»: лінгвістичний університет, кафедра, одруження з Вірунькою, народження дочки Юльки. Одного разу Микола Павлович навіть був зважився на «бунт». У одній із своїх статей він щиро розмірковував про дискримінацію української мови. Звісно, світ так і не побачив цей матеріал, добре, завкафедри вчасно облагорозумив баламута.

Таке спокійне та рівномірне життя вів Микола Павлович. Потім померли батьки. Юлька поїхала до США і зробила кар’єру. А Вірунька передчасно згоріла від раку. Залишилися студенти. Квартира на Липках. Машина. Звички щоденної пробіжки, перегляду новин іноземних он-лайн видань на подарованому донькою Мак-буці, й щоденні розмови із Юлькою по Skype. Вона все запрошувала тата до себе, але він не міг зважитися.

Усе почалося після раптової смерті Сірого – дворового собаки. Микола Павлович знайшов бідолаху під під’їздом. Сірого збила машина. Вночі ніхто не міг заснути від перегавкування четвероногих. Не останньою була й «серенада» місцевого пса. Отож, довго не думаючи, Микола Павлович побажав йому, самі здогадуєтеся, що, – і воно збулося. А потім відповідальний за неробочі ліфти розбився на тому ж «полагодженому ліфті», у противної сусідки, яка на всіх кидалася, – язик зсох, розвалився навіть черговий одороблянський витвір київських архітекторів – бетонно-скляний хмарочос, який відверто псував панораму міста.

Вона – Настя, 25-тирічна студентка-архітектор. Настя встигла попрацювати у Польщі та втратити коханого, вивчити карате та осягнути мистецтво готування суші. Вона має безліч замовників «японських садів», самостійно заробляє на життя, планує поїздку у Штати та безліч усіляких важливих-не важливих справ.

Зустріч із Настею Микола Павлович не планував. Його нові «надможливості» також ніяк не вплинули на факт їхнього сходження. Усе відбулося з її ініціативи. А далі були ніжні розмови, похід у ресторан, власноруч приготовані сніданки й вечері. Усе в стилі романтичного джентльмена, який народився в Лондоні, хоча і прожив життя в Радянському союзі.

У той час як світ міняється під впливом прокльонів Миколи Павловича, сам Микола Павлович міняється під впливом Насті. Він – підтягує її англійську, а вона, здається, починає «підтягувати» його життя. Дивно, але ці зовсім різні люди, особливо людина, яка прожила життя, і встигла набратися звичок, традицій і переконань, що кожній речі у домі має бути своє місце, – знаходять спільну мову.

Тут же варто зазначити, що цей роман – більше ніж історія про діда, який проклинає світ, і заводить стосунки із молодою довгоногою студенточкою. Насамперед це «історії» про покоління, яке проводило свої юні роки на зборах буряків по селу від університету. Вступало в партію, щоб зробити кар’єру. Жило «правильним» життям, щоб могти жити. Не заводило «неполіткоректних» друзів. Боялося публічного суду робочого колективу на засіданні кафедри.

Водночас це «історії» ще й про інше покоління. Це покоління працює, водночас вчиться, знімає власне житло, передчасно вмирає від передозу, їздить по світу, йому відкривають візи в інше життя, воно користується всіма шансами, закохується в старших чоловіків, і не соромиться своїх почуттів, отримує все, чого хоче від життя. І от одного разу. Несподівано. Представники цих двох різних держав та поколінь сходяться у часі та просторі.

Цей факт робить книжку особливо цікавою та пікантною, адже головним героєм є не молодий супермен, а Микола Павлович, представник старшої вікової групи, і, не приведи Господи, – Совка. Для якого, здавалось би, – усе давно скінчено. А як виявляється, жити ніколи не пізно, і кожна людина, не залежно від віку та статі, все ж заслуговує на свою велику пригоду та на свою «Настю».

На мою думку, цей роман може бути цікавим широкому колу читачів. Той, хто цікавиться історією СРСР із точки зору повсякденності, у подробицях дізнається про те, чим жили і за що переживали жителі цієї великої країни, яку нас так вчать називати «Совком». Той, хто цінує незвичайні любовні історії, – знайде новий сюжет для роздумів. Той, хто просто любить читати, – проведе час приємно і з користю, адже мова Юрія Макарова, найголовніше, не нудна та швидка для розуміння і прочитання. Усім небайдужим до непогано складеного українського роману, любителям доступної книги. Тим, хто хоче почитати щось цікаве і легке, але не примітивне. Колекціонерам радянських типажів.

Книга є в фонді абонементу наукової та художньої літератури НБ МДУ, де її можна отримати та прочитати.