вторник, 23 декабря 2014 г.

Таня Малярчук - "не то жінка, не то прозаїк"

Тетяна Малярчук
Малярчук Тетяна Володимирівна (1983)


Таня Малярчук - письменниця молода, але така, що її вже можна назвати культовою.

За власним зізнанням, "не то жінка, не то прозаїк".
Народилася в Івано-Франківську, закінчила Національний Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, за фахом – філолог, живе в Києві, працює і любить на 5 каналі. Автор зібраної з двох повістей книги "Ендшпіль Адольфо, або троянда для Лізи" (Лілея-НВ, 2004), "Згори вниз. Книга страхів" (Фоліо, 2006), "Як я стала святою" (Фоліо, 2006), "Говорити" (Фоліо, 2007). Друкувалася в часописах "Березіль", "Четвер", "Критика".



Її нова книжка (типова для сучасної прози повість, іменована романом) має назву «Біографія випадкового чуда».

Сюжет «Біографії випадкового чуда» рівний і сумовитий, попри регулярні іронічні ескапади. Дівчина на ім’я Лєна мешкає у середньостатистичному західноукраїнському місті Сан-Франциско. Правда, непоганий початок? 

У Лєни в житті все завжди було не по-людськи, починаючи з імені. Лєну, як і всіх дітей українського міста Сан-Франциско, вчили, що треба бути Оленкою і не зраджувати пам'яті дідів-прадідів, які померли за Україну, хоча дід Лєни був іще живий.

Вихователька-росіянка в садку сказала, що з Лєни вийдуть великі люди, і розповіла Лєні про райдугу і чудо. Виховательку вбила кульова блискавка, і в Лєни в житті так усе й пішло: не по-людськи.

Лєна дружила із найбільш затюканою однокласницею, яку називала Пес, росла разом із поколінням інтелігенції, включно з батьками, на базарі, який раптом став центром життя. Потім – не нашкрібши досить хабаря – вступила не на філософію і не на фізику, а на фізкультуру. А потім раптом зрозуміла, що окрім неї, ніхто не захистить бродячих псів, яких здають у китайські ресторани, і інвалідів, яким треба прийти й стояти в черзі, щоб отримати інвалідний візок.

А весь цей час Лєна шукає розгадки: чи є Бог і хто ця жінка в хустці, яка прилітає з неба у критичний момент перед убивством беззахисної баби Жені та інших нещасних, слабких і недорікуватих?
І дотепна пародія на різні вдалі й невдалі міфологізування Івано-Франківська (попри те, що й саму Таню Малярчук інколи називають однією з представників «станіславського феномену»). У малярчуцькому Сан-Франциско, на відміну від «феноменального» Станіславова, живуть не цікаві диваки на межі сецесії й панку, а реальні до нудоти (пост)совки – обмежені, злі, убогі й нещасні люди.

Лєна так само буває недалекою, закомплексованою й обтяжена іншими принадами «простолюду», але вона вміє любити, співчувати та гостро вловлює кожну несправедливість. Із самого дитинства вона прагне підтримувати слабких і ображених, а власне життя облаштовує вкрай незграбно. Це і є головна трагедія «Біографії випадкового чуда». А ще те, що по-справжньому допомогти майже нікому не вдається.

Як не допомагай і не підбадьорюй затуркану й не дуже адекватну подругу – вона все одно опиняється в подружньому полоні психа-сектанта, і через психологічні та фізичні знущання перетворюється на інваліда. Як не борися за те, щоб безпритульних тварин не знищували по-садистськи, а поводилися з ними цивілізовано, все одно навіть після створення притулку чиновники придумають що-небудь жахливе, наприклад, собачі бої.

Більш ніж реалістично й переконливо змальовує вона байдужість і знущання держави. А от уже трохи фантастично виглядає момент, коли ціла міська громада встає на підтримку дівчини-інваліда, яка не може ходити, але міські чиновники не хочуть надати їй потрібні документи для отримання візка.

Невеличкий майдан домагається перемоги, дівчина отримує візок, а в перспективі на неї чекають телефон і автомобіль, але невдовзі візок ламається – і виявляється, що замінити його можна лише раз на п’ять років.

Зачіпає Малярчук і цілу купу інших тем. Наприклад, корупцію в українській вищій школі. Описана в трохи наївному дусі, вона постає десь навіть мило-забавною, але по суті продовжує ламати життя молодим і старим людям. Або масовий психоз пострадянського навернення українців до дуже умовного християнства, знахарства й «альтернативної медицини». Хоча, що цікаво, часом ці практики справді в чомусь допомагають персонажам «Біографії випадкового чуда».

Окрема епічно виписана тема – консерватизм, нетерпимість українського суспільства та його тиск на кожного, хто наважується «висунутися» понад стандартні буденні уявлення про життя. «Націоналістичний» гурток намагається заборонити Лєні дружити з чорношкірим хлопцем та підпалює книгарню, в якій продається замало українських книжок.

Співробітниця школи може викликати ненависть тим, що надто любить рослини в теплиці. Боротьба Лєни за права упосліджених викликає в більшості відверте несхвалення і нерозуміння саме як нестандартний вчинок. Мешканці Сан-Франциско міцно тримають таємну непорушну змову: її головна мета – не потривожити спокій обмеженого провінційного болотного життя.

Відстоювати справедливість у таких умовах – розвага на любителя. Лєну вона штовхає в усе більш катастрофічні обставини. Єдине, що дає надію – перекази про якусь летючу жінку в жовтій хустці, вона іноді прилітає на допомогу тоді, коли надії вже немає. Лєна намагається знайти її, але нічого не виходить. І ось після чергової сутички зі світом Лєна опинилися в психлікарні, аж раптом стається дещо зовсім несподіване…
Що ж, досить елементарний інструментарій «лівуватої» критики дав ефектну й апокаліптичну картину сучасної України – суспільства ненависті, тупості й безнадії, що має хіба фантастичну перспективу.

Як це сприймати: як пародію чи реалістичний портрет, нехай вирішує сам кожен читач. До речі, оце «нехай вирішує сам кожен читач» - насправді конструкція інтригуюча: справді, цікаво, як саме сприймуть українські читачі таке бачення рідної країни? Чи не чекає на Таню Малярчук «таврування»? Чи не спровокують її самоочевидні закиди на адресу співвітчизників невеличкий «шкандаль»?

Що ж, назагал «Біографія випадкового чуда» - книжка цікава, читається легко, і прочитати її буде зовсім не зайвим. 


Присутність у книзі суперечностей і неоднозначностей естетичного, художнього характеру цілком може свідчити про те, що в творчості Тані Малярчук назріває або й уже розпочався новий етап. Що вона не просто змінила видавництво, але й перейшла на інший рівень письма. Краще зрозуміти, яким саме він буде, ми зможемо, хочеться вірити, вже ближчим часом – у нових книжках письменниці.

Відгуки про книгу тут http://www.livelib.ru/book/1000539539