понедельник, 8 декабря 2014 г.

Драматична історія забороненого кохання на сторінках сучасної української прози (роман Н. Гурницької)



Роман Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону» був прочитаний мною давно. А от розповісти про нього весь час, як то кажуть, руки не доходять. 
Над романом авторка працювала біля 10 років. Про письменницю та її роман більш детально можна дізнатись з інтерв'ю з нею тут http://ru.kolo.poltava.ua/novosti-poltava/pisatelnitsa-natalya-gurnitskaya-pisala-10-let-odnu-iz-samyh-populyarnyh-knig-ukrainy-23933.html

Сюжет доволі простий, навіть банальний. 

От як книгу анонсують видавництва:
Драматична історія забороненого кохання юної дівчини до набагато старшого за неї одруженого польского шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX сторіччя. Що це - мінлива пристрасть чи справжнє почуття? Для неї - це перше кохання, для нього - мабуть, уже й останнє. Чи отримають закохані шанс змінити власну долю, залишитись разом. І чи взагалі можливо побудувати щастя, балансуючи на краю прірви та порушуючи всі можливі заборони?

При всій банальності сюжету автору вдалося заграти досі нечувану за красою та емоціями мелодію, яка торкається глибин людської душі.

Наталія Гурницька помістила головних героїв роману у Львів ХІХ сторіччя. Австро-Угорська імперія, революція 1848 року, топоніміка львівських вулиць, деякі подробиці з життя корсетів та фіакрів… Все це начебто мало перенести читача, охочого до вражень та пристрастей, саме в ті часи, коли до жіночої честі ще не ставилися занадто пустотливо, а дні мешканців Львову складалися з неквапливих відвідувань кав’ярень.

На щастя, авторка не стала вмонтовувати головну героїню, чарівну сироту Анну, в цю привабливу картинку. Анна повністю існує в камері своєї любові. Ніякі історичні події не зачіпають ані душі, ані серця головної героїні. Навіть, коли вона виходить з дому і проходить повз барикади, всі її думки зайняті коханням до заможного шляхтича Адама. З одного боку, цьому є пояснення: роман «Мелодія кави в тональності кардамону» оповідає про кохання, а не про революцію. З іншого боку, є й більш вдалі прецеденти: у «Віднесених вітром» Маргарет Мітчелл і любовну лінію розвинула, і тему громадянської війни розкрила. Але це не випадок Гурницької. В цій книзі все інше й по-іншому.

В 1843 році дочка греко-католицького священика Анна, втративши батьків, переїжджає до своїх родичів. Звісно, в тих і своїх клопотів вистачає, і Анна залишається наодинці зі своїми дівочими мріями. «Уже носила у собі таємницю жіночності, але ще не знала, що з нею робити» – в такому непевно-мрійливому стані перебуває Анна. Майбутнє обіцяє їй звичайну перспективу: якнайшвидше вийти заміж (що доволі важко зробити без посагу), народити дітей і далі спокійно плисти по річці часу.

Втіленню цього плану завадило кохання до таємничого чоловіка, якого вона раптово побачила у сусідів. Подальші події розвивалися стрімко. Анна та шляхтич Адам починають зустрічатися. Вона віртуозно приховує свої стосунки з шляхтичем і недарма: він одружений, має дітей. Щодо наміру отримати розлучення і оженитися на Анні, так Адам ніяким чином не демонструє цього бажання. Тож юна та красива Анна залишається заручницею ситуації, в яку потрапила самотужки: кохання до Адама і павутиння суспільних умовностей, що накладають вето на будь-які прояви вільнодумства.

«Я не можу відпустити панну твого віку саму», – цю фразу Анна чує ледве не кожного дня від своїх родичів. Вона розривається між коханням до жонатого і обов’язком перед рідними. Анна має вийти заміж, щоб не бути тягарем для інших, але ж за свого коханого вийти заміж вона не може. Замкнуте коло. Таке напружене балансування між репутацією порядної дівчини і ледве не повії, утриманки пана Адама займає більшу частину роману.

На чому ж заспокоїться серце Анни, ви дізнаєтесь, якщо у вас вистачить витримки, щоб пробратися через описи жіночих випробувань. У такому контексті приємною заспокійливою нотою звучать ці слова з роману: «Згодом зрозуміла, що ілюзію реального життя створює сонячне проміння, яке щогодини освітлює будинки по-іншому, проте не розчаровувалася, бо нікуди не зникала та особлива краса і загадковість будинків Львова».

Історія дійсно зворушлива до сліз, і мабуть, суто жіноча. Бо витівки головної героїні міг витримати, мабуть, тільки закоханий до нестями чоловік (читаючи про них, трохи вривався терпець). Але ж в цьому і є жіночий характер – непередбачуваний, незбагненний, норовливий і трішечки пустотливий.

Читали цю книгу? Ні? То читайте її тут http://www.twirpx.com/file/1397597/ або тут http://www.rulit.net/books/melodiya-kavi-u-tonalnosti-kardamonu-read-352057-1.html

та давайте обговоримо!