понедельник, 27 февраля 2017 г.

Красива сімейна сага від Марії Матіос

М. Матіос є яскравим представником постмодерністської літератури. Її твори є скоріш масовою літературою, ніж елітарною. Авторка в першу чергу намагається зацікавити читача, для цього вона використовує неординарні сюжетні повороти, іноді гіперболізує якісь якості персонажів та застосовує більш зрозумілу для пересічного читача мову.
Передостання книга письменниці «Майже ніколи не є навпаки» завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся», а далі і «Нація» (всі ці книги є в фонді НБ МДУ, куди я вас завжди запрошую). 

За словами авторки, її нова книга про те, що може людське серце, вражене любов'ю і ненавистю, радістю і заздрістю. „Я би виокремила головну думку цієї книги, де «честь понад усе». Кожен персонаж в ній доводить своє людське алібі“, - зазначила авторка. 

Її література не відокремлює окремого жанру та спрямованості на конкретний тип читача.

Красива сімейна сага, яка здивує вас своєю відвертістю і такой якоюсь праведною грішністю. Так можна казати? Ні? Та що там, уже сказала, бо так воно і є. 

Якщо наважитесь читати цю книгу, будьте готові до всплесків гніву, і болю, і жаху теж. Адже це історія про гуцулів, історія честі і справедливості, така, якою бачить ії кожен з героїв. Вони не чекають Божого суду, не бояться Божого гніву. Вони чинять за велінням сердця і з власного бачення ситуації. Можливо, для вас це стане одним з найбільших откровень і викличе масу протесту. Але... Це гуцули. Хоч вони такі ж українці, як я і ви, та все ж не такі. У них там свої закони, і свої принципи, і свій, особливий, лік гріхам. 

Книга побудована дивно, якось так: середина, початок, кінець. А можливо навпаки- кінець, середина, початок. Та ви не заплутаєтесь. Все буде зрозуміло і водночас дивно, як то таке може бути. 

І взагалі, що то є насправді? Казка, міф, бувальщина? Напевне, всього потроху. Кохання всьому виною. Жінка, чоловік, ще є хтось третій лишній... біг по колу, замкнений цикл. 


А ще земля, рідна, родюча, вона теж, як жінка. Заради неї можна і вбити, і согрішити. 

Чотири брати - як рідні, і разом з тим такі чужі, такі далекі. 

А гойданка життя хитається. Вправо-вліво. Береже чужі, і свої теж, таємниці. Вгору-вниз. Крутиться колесо часу і розкладає все по своїх місцях... Кожен отримає своє, що заслужив. А іноді і не по заслугам. Та то таке життя. Воно майже ніколи не навпаки. Та, ось у чому річ, ключове слово тут "майже"...