14 січня у Київському міському будинку вчителя відбувається Свято Різдвяних Василів. Адже саме на Різдво Христове 1938 року прийшов у світ Василь Стус, 1901 року – Василь Чумак, 8 січня 1935 року – Василь Симоненко, 12 січня 1894 року – Василь Еллан-Блакитний.
Літературні критики - в Україні і поза Україною - визнають, що Василь Стус був найбільш масштабною постаттю в українській поезії другої половини, а може й цілого, ХХ століття.
Михайло Хейфець, товариш-співтабірник з мордовського періоду ув'язнення написав: В українській поезії більшого немає... Світ закріпачуваного вісімнадцятого століття так і не полонив Сковороди. Світ жандармського дев'ятнадцятого ув'язнив на довгих десять літ Шевченка, а світ винищувального двадцятого не допускав його пророчого слова до спраглих людських душ. Він так і не випустив із своїх пазурів нескореного Стуса.
Дата народження: 6 січня 1938 р.
Місце народження: с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області
Дата смерті: 4 вересня 1985 р.
Місце смерті: виправна колонія біля с. Кучино, Пермської області
Національність: українець
Мова творів: українська
Рід діяльності: поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник
Роки активності: 1959-1985 рр.
Жанр: вірш
Magnum opus: "Палімпсести" (1971-77)
Премії: Національна премія України імені Тараса Шевченка
Навчався у міській середній школі і закінчив її зі срібною медаллю, 1954 - вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно (нині Донецьк).
У студентські роки Стус був членом літературного об’єднання «Обрій».
Два роки служив у армії на Уралі.
Під час навчання і служби став писати вірші,а у 1959 вперше їх опублікував під псевдонімом – Василь Петрик.
Перша публіцистика у віршах надрукована в 1959 році.
1963 - літературний редактор газети «Социалистический Донбасс».
Від 1.11.1963 аспірант Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка у Києві зі спеціальності «Теорія літератури».
Власне місце в розвитку стилів української поезії Стус знаходить у поєднанні елементів експресіонізму й сюрреалізму.
Інтелігент-дисидент, бунтар, який кинув виклик тоталітарному режиму, суспільний діяч, вчений, член «Української Гельсінської Спілки». Та головна його постать – Борець. Він все ж таки спочатку - Поет і Людина, а потім - все інше… А цього іншого було чимало: після армії вчителював, згодом був робітником будівельної бригади, далі - кочегар і працівник історичного архіву, пізніше – інженер із технічної інформації. А як творча особистість він знайшов себе в перекладах Ґете й Рільке (Сонети до Орфея, Дунайські елегії). З німецької Стус також переклав вірші Пауля Целана, Альберта Еренштайна, Еріха Кестлера, Ганса Маґнуса Енценсберґера; з англійської - поезії Кіплінга; з італійської – Джузеппе Унґаретті, з іспанської - твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької – Гі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене Шара. Перекладав також зі слов'янських мов.
Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г. Белла, ґрунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен доби».
1965 р. безробітній Василь Стус одружується із людиною, яка прийняла на свої плечі весь тягар його бурлацького життя - Валентиною Попелюх.
Жінка, що стала для поета Музою, втіленням небесної Беатріче.
4.09.1985 – помер у концтаборі біля с. Кучино, Пермської області
19.11.89 перепохований разом з Олексою Тихим і Юрієм Литвином на Байковому кладовищі в Києві.
Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями В. Стус кілька разів оголошував голодовки. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер за те, що читаючи книгу в камері, оперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження.
5 років у Мордовських таборах суворого режиму, 3 роки заслання на Колиму. Короткочасне звільнення і новий арешт, в’язниця, Магадан: ...ще на 15 років! Майже 20-річна неволя – скільки це днів, ночей, місяців? В тюрмі Стус мав нестерпні умови. Але ці фашисти не зламали його! Хоч і пожертвував він багато чим – здоров’ям, стосунками з сином, перекладами і віршами, психічним станом… З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином - значить бути рабом…».
В одному з листів, адресованому світовій громадськості, відомий російський правозахисник А. Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.
...У чому полягає злочин Стуса, чому його так суворо карають?
Г. Бьолль: "Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи, а це інтерпретують як антирадянську діяльність... Стус пише свідомо по-українськи".
Перші уроки поезії - мамині. Вона знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Найбільший слід на душі - від маминої колискової "Ой, люлі, люлі, моя дитино". Шевченко над колискою - це не забувається…”
Теплотою й щирістю, тихою печаллю й любов'ю пройняті Стусові посвяти своїй матері; спокутує провину перед дружиною, яка терпить наругу,перед сестрою, що вистоювала годинами біля неприступних мурів, аби зарадити, допомогти братові, щоб не відчував себе таким одиноким і покинутим.
Читати Василя Стуса надзвичайно цікаво і непросто. Секрети творчої лабораторії поета: співіснування стилів у творі, поєднання непоєднаного (звуки стають кольором, колір – запахом), внутрішні діалоги, розгорнуті порівняння, насиченість метафорами, внесення у мову діалектизмів, архаїзмів, власних словотворень тощо.
В. Стус - майстер відтворення психологічних настроїв не тільки власної душі, він тонкий знавець внутрішнього світу милих і дорогих його серцю людей. Наскрізною проблемою інтимної лірики В. Стуса є одвічна проблема добра й зла, позиція вибору кожної людини або вічного, або тлінного.
Літературні впливи в Стуса були, але вони не визначали його творчості. Шевченків був не вплив, - було ототожнення. Шевченко для нього - як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує й перековує її, як йому велить творчий дух. Не можна собі уявити Стуса поза українською мовою, не можна його уявити поза Шевченковою стихією. Разом з тим і, може, саме тому він - тільки він і його вірш - тільки його.
Найпопулярніша інтерпретація історії про номінування українського поета і політв'язня Василя Стуса на Нобелівську премію з літератури 1985 року, виглядає дослівно так: "...У таборі поет продовжував залишатися поетом і зумів навіть передати на волю свої записи - "З табірного зошита", які були висунуті на здобуття Нобелівської премії 1985 року... Відомо, що в табір, де політв'язень Стус відбував покарання, надійшла телеграма, в якій повідомлялось, що він висунутий на Нобелівську премію і, серед іншого зазначалося, що мертвим премію не присуджують".
У газеті "Америка" за 17 грудня 1985 р. є інформація, що наприкінці 84-го у Торонто було створено "Міжнародний комітет для осягнення літературної нагороди Нобеля Василеві Стусові в 1986 році". Ця інформація тягне на сенсаційну, адже до сьогодні вважається, що поета-дисидента мали відзначити роком раніше.
До моменту загибелі поета на Заході виходили нечисленні переклади поезії Стуса та його публіцистики. Одним із завдань " Міжнародного комітету..." стояла підготовка першої повноцінної книги перекладів. Книга отримала назву «Selected poems». Нобелівський комітет і Шведська Академія літератури так її і не отримали - бо поет вже помер ...
В Українському Вільному Університеті в Мюнхені було видано першу книжку перекладів Стуса англійською, але для "осягнення нагороди Нобеля" це ніяк не допомогло.
Багато виникає питань щодо творчості В.Стуса "Загратованого" періоду. Відповіді на них нема і вже не буде. Нехай читач, замислившись, відповідає на них на свій розсуд.
"Минуть десятиліття... Не буде образу Стуса як особи, не буде його розпинателів, не буде його теперішніх критиків. Дисидентство вивчатимуть у школах із нудних підручників історії літератури. Будуть інші проблеми і інші злоби дня. Але надовго лишиться універсальне, майстерне і щире в поезії Стуса..." (Ю Шевельов).
Премія імені Василя Стуса - заснована 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Вперше вручалася у Львові. 1990 набула столичного статусу.
Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.
Немає коментарів:
Дописати коментар