«Англійський пацієнт» - найвідоміший роман канадського письменника Майкла Ондатже

«Англійський пацієнт» - найвідоміший роман канадського письменника Майкла Ондатже - одночасно щемлива історія трагічного кохання та тлі Другої світової війни, і книжка, яка приголомшує глибиною філософських роздумів (із анотації). 

Нагороджений Букерівською премією, - роман був з успіхом екранізований 1996 року й отримав дев’ять «Оскарів» із дванадцяти номінацій!

У напівзруйнованій віллі у Флоренції доля зводить чотирьох: колишнього крадія, а тепер героя війни Караваджо, індуса Кіпа, сапера королівського корпусу армії Великої Британії, канадську медсестру Хану та її безіменного, обгорілого до кісток останнього підопічного - англійського пацієнта. 

Після усіх побачених жахіть і смертей, після душевних мук і фізичних тортур, пережитих за час війни, дана історія оповідає і пробує відповісти на питання, чи не втратили вони здатності кохати? 

"Солдати притягали до госпіталю самі уламки своїх тіл, на годину закохувалися у мене, а потім помирали. Було дуже важливо пам'ятати їхні імена. Але кожного разу за їхньою смертю я бачила дитину." 

Книга, на більшість читачів, не справляє враження і не виправдовує тих очікувань, якими переповнює на перших сторінках роману.

Відгук одного з читачів (знайдено на сторінках інтернету): Неоднозначними залишилися мої враження про прочитане... То читалося захлинаючись, зі швидкістю - сторінка в секунду; а то ставало настільки нестерпно нууудно, що практично можна було почути свій власний храп і прокинутися. Переходи, до речі, місцями досить різкі.

Безперечно, це дивовижна, вкрай незвичайна історія, а точніше - події та учасники оних. "Англійський пацієнт", за моє скромне розуміння, куди сильніше і цікавіше, ніж попередня книга "В шкурі лева".

Майкл Ондатже (чиє прізвище мені чомусь так важко вимовляти без запинок), зрозуміло, чоловік розумний і начитаний. Але я от не дуже люблю, коли в події роману впихають безліч наукової термінології (це я зараз про назви вітрів, наприклад), найменувань якихось вулиць і купу сторонніх імен. Мені така інформація тільки засмічує сприйняття, якщо у неї немає якоїсь абсолютно незаперечною функції у сюжеті. Можна подумати, що читач побачивши якесь чергове витончено-екзотичне географічна назва в художньому творі, миттю кинеться до карти з збільшувальним склом - звірятися..!

Але, мабуть, я все-таки схиляюся до того, що книга мені сподобалася. Хоча це далеко не найкраще з прочитаного навіть за останній час. Але моя цікавість задоволено, і відчуття даремно-витраченого часу не прийшло. Були напружені моменти, що доводили моє терпіння до ручки, були цікаві думки, була і млява нудьга.

У 1992 р. роман отримав Букерівську премію. Чи вартий він її? На це запитання читач зможе відповісти, прочитавши "Англійського пацієнта".