пятница, 13 мая 2016 г.

Вірші, "які не лише проникають у душу, а й продирають нутро..." (про збірку "Абрикоси Донбасу" Л. Якимчук)

Кілька років тому в журналі "ШО" вийшла поема молодої поетеси з Луганщини Любові Якимчук. Це був липень 2013 року. Кому цікаво прочитати першоджерело, то можна перейти на сторінку журналу.  Поема оспівувала важку працю шахтарів, показувала, яка вона небезпечна, скільки молодих життів забрала шахта, як ціну за чорне золото - вугілля. Сумом і жалем віє від рядків поеми. 

Зачекай!
Ця шахта ковтне тебе
Ця красуня з темною шкірою
Кам’яна

Мабуть тому зачіпила вона не одну душу. І вже потому авторка, як свідчать її спогади, багато разів чула запитання "Коли вийде збірка "Абрикоси Донбасу"?" Авторка якийсь час вагалась із назвою, бо 
слово "Донбас" зараз надто вразливе, воно викликає забагато негативу, оживляє цілий батальйон стереотипів, а головне - воно регіональне (адже ніхто з нас не хоче бути регіональним автором, правда?). (З передмови до видання).



Я вже зазначала, що Любов Якимчук родом з Луганщини, тому і війна на Донбасі торкнулася її впритул: крізь долі батьків, сусідів і з дитинства знайомих тепер уже розстріляних місцин.

В інтерв’ю Ірини Славінської (літературний оглядач "Української правди. Життя") Л. Якимчук говорить про життя в умовах війни, створення візії майбутнього, використання слів війни у мирному житті та мирній поезії, "мовне питання" та інформаційну безпеку на Донбасі.

Ось як в інтерв'ю авторка говорить про свою збірку: До початку війни я вже мала значну часину рукопису, і він міг би вийти окремою книжкою, але я не бачила завершеності. Рукопис починався воєнним циклом, який я спершу збиралася викинути, бо він руйнував цілісність книги. Але з початком війни та появою нових текстів стало зрозуміло, якою буде ця книжка.
Я намацувала способи, як можна писати про війну. Коли стається щось страшне, в авторів ніби відбирає мову. І ти намагаєшся продиратися крізь хащі реальності, крізь внутрішні блоки… наосліп шукати дорогу до своєї мови.
Наприкінці серпня 2014 року написався вірш "Розкладання", який пояснив мені інші тексти, писані до того. Цей вірш – на грані літератури та публіцистики, але не переходить ту небезпечну для поезії межу. Він починався, як пост на Facebook.
Після його майже випадкового написання я зрозуміла, що під час війни поезія має бути менш кучерявою, але більш стрункою та максимально простою. Не потрібні гіперболи та інші тропи для посилення ефекту. Куди ж більше посилювати? Краще більше недоговорювати. З мовчання можна почути більше, ніж зі слів.

За словами поетеси, перший вірш до поеми був написаний у 2008 році, останній – 2015. Це вже друга книга Любові Якимчук.


Анотація видавців: Це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу» достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко.

Відгуки на книжку «Абрикоси Донбасу»

Для поезії не важливо, описані дійсні чи вигадані події, пережиті чи вдавані почуття. Для поезії важливо, чи вірші можуть за себе постояти, за свою якість. Вірші Люби Якимчук – і хороші, і правдиві – не тільки можуть за себе постояти, вони просто атакують, хапають за горло і не відпускають. І коли б я мала назвати найкращі і найважливіші поетичні тексти, що виникли про війну на сході України, назвала би саме ці. (Анета Камінська, перекладачка української поезії на польську мову)

Книга сповнена тепла й гіркоти, книга колюча й ламана. Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш – обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто дзвінкі літери в цих віршах – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають про себе. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов. (Сергій Жадан, письменник)



Поезія Люби Якимчук дуже своєрідна і за стилем, і за манерою подання інформації. Але є щось в цих рядках, що привертає увагу і тримає читача в напруженні до останньої сторінки, до останньої літери, до останньої крапки.

А які Ваші власні враження від віршів? Додавайте їх в коментарях

Цю книгу я побачила серед нових надходжень до фонду абонементу наукової та художньої літератури НБ МДУ, де її можна взяти та прочитати.