Вільям Фолкнер - той автор, чиї твори читати завжди складно. Особливий стиль автора, довгі речення, філософсько-повчальний тон.... Та коли долаєш, при цьому не помітно для себе самого цей набір довгих хитромудрих і повчальних Фолкнерівських залізобетонних плит, занурюєшся в особливий авторський світ інтриг та шаленого сюжету.
Роман "Крадії" - це історія одинадцятирічного хлопчика аристократа півдня, період його дорослішання і знайомство з соціальними вадами різношерстого сучасного суспільства, яке знаходиться в даний момент на роздоріжжі. І все, як завжди невипадково і символічно. Револьвер на початку роману у випадкових руках, вкрадена машина - ключовий символ і головна зав'язка в оповіданні, дід аристократ і певне протиставлення коня згасаючого півдня першому автомобілю, існуванню якого так опирається старий знайомий полковник Сараторис.
Захоплююча і інтригуюча історія із скачками (у другій половині книги текст несподівано набуває сюжету і небувалої для ранньої творчості автора інтриги) і взаємовідносини, що як завжди пронизують душу, багатих і бідних, білих і чорних.
Це довгий, в'язкий, залізобетонний шлях освіченого аристократа, який за інших обставин ніколи б неповинен був так вчинити. Він, як зворотня сторона дзеркала надавав своїми вчинками деяку людяність і моральність усієї навколишньої дійсності і безвиході доль тих, хто зустрівся йому під час викрадення і скачок героїв. Кожна сцена сильна окремо, а динаміка опису дії скачок вражає своєю натуралістичною правдивістю і детальністю усього, що відбувається. Кожен персонаж яскравий і колоритний по-своєму. І, в першу чергу хитрун Нед. Хе-хе. Практично, а в кінцевому сенсі провернути таку класну угоду, на це не кожен чорний і білий на ділі здатний. Причому, всю дорогу він був як би для нас осторонь. І без тюремних реалій правосуддя того часу, як завжди не обійшлося. Повії Менфиса і золотий зуб - черговий ефектний і красивий пасаж в цьому прекрасному і розумному чисто Фолкнеровському творі. Тут не лише відчувається знайомий і ні на що інше не схожий стиль автора, але і усі його основні прийоми. Особливо останні рядки - ім'я майбутньої дитини нового часу. Поєднання проявлених якостей закладених вихованням минулої аристократії і вибухового примітивного бунтарського гонару чорного непоправного обивателя Менфісу. Воістину гримуча суміш. У результаті вийшов прекрасний яскраво-художній портрет розмивання порядків і засад старого півдня, соціальних нерівностей і протиріч, історія мужності і дорослішання, доброчесності і недоброчесності.
Понял, что я хотел сказать насчет Добродетели? Ты слыхал, а нет, так услышишь, как люди говорят про плохие времена или про плохие поколения. Ни одна историческая эпоха, ни одно людское поколение никогда не были, не бывают и не будут настолько велики, чтобы вместить, воплотить всю недобродеятельность каждого отпущенного им мгновения, равно как не могут вместить, вдохнуть весь воздух каждого мгновения; единственно, на что они могут надеяться, это как можно меньше замараться, соприкасаясь с ней. Ведь такая жалость: что Добродетель не заботится, не умеет так заботиться о своих присных, как Не-Добродетель.
Адже тільки у фіналі роману розумієш істинний сенс цих слів з головного уривка цією приголомшливої і так розумно і тонко написаної книги.
Кожна освічена людина має ознайомитись з творчості Вільяма Фолкнера. Пропонуємо почати прочитання творів цього атвора з фондів НБ МДУ.
Немає коментарів:
Дописати коментар