Роман "Гудзик" Ірен Роздобудько не подібний на усі інші праці письменниці. Це якась феєрія різноманітних жанрів і сюжетних ліній. Тут вам і роздуми про всесвітнє зло і більш локальні, про особисте щастя. “Ґудзик” можна прочитати за декілька годин і отримати колосальне моральне задоволення.
Історія про те, як закохуються за одну годину в людину, котра тобі ніколи не відповість взаємністю. Про те, як притаїти в собі це кохання на довгі роки. Працювати, відпочивати, сумувати, веселитися, але завжди пам’ятати, що ти кохаєш. І проживати своє життя з відчуттям абсолютної порожнечі.
Це роман про зраду. Вчинок, який зруйнує маленьке щастя багатьох людей. Одним необережним порухом невидимої руки можна втратити людину, котра рятувала тебе від відчаю. Людину, котра не давала впасти, тоді коли було уже не сила терпіти. “Ґудзик” розповідає нам про різноманітні маски, котрі люди приміряють у своєму житті.
Маски, які дозволяють приховати справжні почуття і наміри. Ми усі таке робимо. Це приносить біль і страждання людям, котрі не заслуговують на обман. А ми в цей час блукаємо в лісових хащах та горах власної душі.
Це історія про кохання. Таке, що сковує твої думки і змушує робити дивні вчинки. Кохання, котре не принесе щастя і ти це розумієш. Але продовжуєш кохати. Без надії і сподівань. Відчайдушно і безкомпромісно. Так, як умієш.
По сюжету, ми знайомимося з молодим, перспективним режисером Денисом Северином, який розповідає нам історію свого життя та кохання. Починаючи ще з юних студентських років. Його знайомство з Єлизаветою Тенецькою, щире кохання без відповіді з її боку, бажання щось змінити у своєму житті (як наслідок - служіння в армії, Афганістан, повернення додому, виїзд до провінційного містечка, робота за освітою на державу, створення власної фірми та інше). Нова зустріч з Єлизаветою, Знайомство з Лікою (донькою Лізи), шлюб, життя з Лікою з любов'ю до Лізи... Гострота починається від моменту, коли Ліка дізнається про оту любов Дениса до Лізи, книга ковтається за дві секунди, з перервами на виписування цитат. Читача накриває дев'ятий вал і він не може думати ні про що, крім того, що відбулося у творі.
Ірен Роздобудько показує нам, що трагедія може розпочатися з деталі, яку ми навіть не зауважимо. Наприклад, з ґудзика, який так легко втратити у цьому світі, а потім шукати усе своє життя. І надіятися на те, що поруч із тобою – справжнє і назавжди. Треба пам'ятати, що в кожного є свій гудзик, на якому так легко посковзнутися.
Пристойно лаконічний уривок рецензії: "Адже так страшно почути «я тебе не кохаю», і так приємно знати, що кохають саме тебе. Але коли приходить впевненість щодо останнього, часто звідкись з’являється зверхність, внутрішній спокій, навіть байдужість. Та людина просто звикає до кохання! Вона не бачить його цінностей, не прагне побачити. Але ж ти ладен зробити будь-що, коли втрачаєш це джерело тихої, мирної, ідеальної любові. І навіть не тому що хочеш повернути оте відчуття спокою, а тому що вмить усвідомлюєш, що любиш тільки його, це небурхли-ве, але завжди повноводне джерельце. Любов породжує любов. Але звичка огортає очі коконом туману, який не дозоляє це вчасно відчути. Навчитися бачити крізь цей туман і покликаний «Ґудзик».
Книжка хороша. Початок і закінчення як завжди стають напівдорозі. Ти ще можеш пів годинки посидіти і подумати, як було б логічніше закінчити цю історію, але щоб не зламати її шарму. І розумієш, що ніяк.
Книга є на абонементі наукової та художньої літератури НБ МДУ, куди і запрошуємо для прочитання.
Немає коментарів:
Дописати коментар